Мирончиков Сергій Михайлович
18.06.1990 -14.03.2023
Крахмал
1-ша ОМБ "Вовки Да Вінчі" (ДУК ПС), артилерист
Народився в селі Вишеньки Бориспільського району Київської області. Проживав у селі Петропавлівське. Мав родину маму - Лідію Олексіївну та старшого брата Юрія. Ріс кмітливим, дуже талановитим хлопчиком. З посмішками на вустах згадують Сергійка і колишні його вихователі та завідуюча дитячого садочка. Вони згадували як на випускному запитали в нього ким він мріє стати в майбутньому, Сергійко заявив, що мріє бути – садівником . До школи пішов у перший клас в селі Петропавлівське. Згодом родина переїхала до Києва, де навчався в школі №314, а потім в гімназії № 315.
Був здібним хлопчиком із розумними очима. В школі його фото висіло на дошці пошани. Займався боксом, брав активну участь у всіх шкільних заходах, був дуже творчою дитиною, писав філософські вірші. Мріяв поступити в університет імені Михайла Поплавського, але порадившись з родиною поступив в Національний університет харчових технологій на фінансиста. Та творча жилка його не покидала. Далі він знайомиться з дівчиною- композитором Анною Волошиною, учасницею «Фабрики Зірок» та співпрацюючи з нею, він пише вірші- а вона музику. Створивши фан клуб для підтримки Анни. Виступали в студентських клубах та збирали багато глядачів. Сценічний псевдонім (Лютов і Віаннато )
Пробував себе у різних напрямках: вивчав програму підтримки підприємців, читав книги «Філософія успіху» та багато інших , працював у головному офісі «Київстар» та «Приватбанку». Згодом у нього зародилася мрія зайнятися гальванікою, він почав виготовляти фотогальванічні вироби, проте через стан здоров'я вирішує залишити цю справу.Далі створює свою студію звукозапису, записує кліпи, пісні та паралельно йде до своєї мети- стати підприємцем. Життя набирає обертів. Згодом він отримує сертифікат про проходження навчання по обслуговуванню інвекторів до сонячних станцій. Ця тема Сергія дуже зацікавила і він залишається в цій справі та відкриває свій власний бізнес по будівництву та обслуговуванню станцій сонячної енергетики і працює в цьому напрямку, де проявляє себе як дуже відповідальний спеціаліст. Спорт завжди був у житті Сергія адже він ще з юнацьких років поставив за мету справитися із тим обмеженням в військовому квитку, (обмежено придатний) через спайкову хворобу як наслідок перенесених у ранньому дитинстві операцій. У спортзалі він знайомиться з професійним тренером Микитою, з яким потоваришував. У вільний від роботи час він не тільки займався спортом, але і перейнявши від Микити навички тренера тренує інших, і фінансово допомагає своєму тренеру у лікуванні його мами.
В спортивному клубі зустрів своє кохання- Антоніну з якою стали зустрічатися. Всі, хто знав Сергія та працювали з ним у спортзалі, розповідають як вони захоплювались його позитивною енергетикою, його добрим серцем, його вмінням ладнати та знаходити спільну мову із різними людьми, його здібностями лідера. Сергій цінував чоловічу дружбу,в нього було дуже багато друзів . Готовий був завжди прийти на допомогу, за що його і поважали. Дуже любив дітей. Великою втіхою та відрадою для нього були його племінниці, яких він дуже трепетно любив. Сергій був турботливим сином, відданим братом та найкращим у світі дядьком
Повномасштабне вторгнення не змусило його чекати, адже завжди мріяв бути військовим, хоч чітко розумів, що це неможливо через перенесені в дитинстві операції. Згуртувавшись з товаришами по духу, робили виїзди в розвідку в напрямку Бучі, допомагали виявити ворога.
Весь час волонтерив та возив допомогу для воїнів ЗСУ, наближаючи Перемогу. Мама пригадує, як у день звільнення м. Херсон від окупантів, завантаживши машину він вирушає у цьому напрямку і далі… де воював його кум та друг. Їхав сам, вночі замінованими дорогами, телефон розрядився, навкруги темрява… і тільки світло від фар… згадує Лідія Олексіївна,(бо зателефонував їй поки була зарядка на телефоні, щоб знали де він) тільки щирі мої молитви та усвідомлення того, що його чекають друзі на фронті та рідні дома, допомогли йому перенести всі труднощі і навіть страх. Виконавши те, що запланував, він привіз до Києва свого кума Олексія та хлопців , які на той час вийшли із Сєвєродонецька.
Був випадок коли вони попали під обстріл і побачивши в цю мить всю війну в очі… - це перевернуло все його життя. Це і спонукало до подальших його дій, адже завжди вважав, що кожен чоловік повинен бути захисником своєї країни. Від рідних він приховував свою ідею, бо хотів вберегти їх від хвилювання, особливо- маму. Але згодом стало відомо, що ще на початку війни він розіслав друзям та знайомим, які воювали в різних військових частинах, свої дані, та чекав на відповідь, щоб якнайшвидше стати на захист своєї держави. Його мета(як він зізнався пізніше) воювати разом із однодумцями та вмотивованими воїнами, від яких він міг би навчитись та які б не підвели в бою.(бо він не служив в армії)Поки йому відмовляли його знайомі, бо треба ж пройти комісію як «обмежено придатному», він і дня не сидів на місці.
Загинув захищаючи місто - фортецю Бахмут!
Незабаром в нього народився чудовий хлопчик Матвій, дуже схожий на нього. За його щасливу долю, мирне небо і ясне сонце віддав життя батько.